Роман "Донос" (ВЦ "Академія", серія "Автографи часу", 2019)
Навіть на схилі своїх спитих років він так нічого й не збагнув. Не здатний був на це, бо таким, як він, недоступна честь. Він - із прислуги. Донощик. Ціна таким - пожмакані купюри й вічний страх.
Про психологію підступності та зради, донос як привід руйнування Кирило-Мефодіївського братства і про те, що відбувалося з його учасниками, цей роман.
Історик Павло Скрипник у своїй рецензії на сайті BookForum пише:
"Був упевнений, що пан Олександр повторить впізнаваний образ Тараса Шевченка - як старого насупленого діда, який страждав за український народ, через що й нам годиться якщо не страждати, то зводити брови в задумі й тузі, читаючи його книжки. Але ні. Цього не сталося. Автор (О, Боже!) описав Шевченка як цілком нормальну людину з власними принципами, переконаннями і, нарешті, почуттями. Та й сам Тарас Григорович - не головний герой цієї книжки, що теж додало ефекту несподіванки.
Центральна постать роману - Олексій Михайлович Петров, в життя якого несподівано втручається белетрист Олександр Верниволя. І ось белетрист вирішує вивідати у Петрова деталі дуже давньої історії, яка відбулася ще в далекі студентські роки головного героя. Справа в тому, що молодий студент Петров написав донос на діячів Кирило-Мефодієвського братства - Тараса Шевченка, Миколу Костомарова, Миколу Куліша та ін. Автор поступово розкриває читачеві мотиви головного героя, намагається зрозуміти природу його почуттів і емоцій. Бо все ж таки, написати донос у свої двадцять із хвостиком років - це не заняття прогуляти. Один папірець - і хоп! - життя геть усіх, навіть самого Петрова вже ніколи не буде таким, як раніше. Письменнику вдається цікаво й проникливо описати емоційний стан заарештованих українських інтелігентів: як вони приймають вироки, як розуміють, що кар'єра й кохання - під великим сумнівом (якщо й взагалі не в минулому), як ставляться один до одного, намагаючись з'ясувати, хто ж серед них виявився зрадником.
Окрім захопливих і трохи трагічних поворотів доль, Олександр Гаврош досить вдало описує епоху Києва 1840-х років, додаючи епізоди спілкування героїв з місцевим населенням у тогочасних відомих закладах міста. Це зовсім не той Київ, яким ми його знаємо сьогодні, саме тому читати стає ще цікавіше - тло міста створює особливу атмосферу."
https://bookforum.ua/p/roman-donos-istorychni-postati-po-suchasnomu
